потанути
ПОТА́НУТИ і ПОТА́ТИ, а́не, док. Розтанути у великій кількості (про сніг, лід).
Вже багато потало снігу (Сл. Гр.);
Скресла крига, потанув сніг, із стріх закрапало, а з гір струмочки покотилися (Вовчок, І, 1955, 182);
Прокинулася Україна після зимового сну. Потали сніги (Л. Янов., І, 1959, 31);
// Розтопитися.
*Образно. [Князь:] О боже! Серце в груді наче віск Потало на той вид! (Фр., IX, 1952, 224).
Словник української мови (СУМ-11)