потиху

ПОТИ́ХУ, присл., також у сполуч. з присл. помалу, розм. Те саме, що ти́хо.

Фурман потиху гукнув в темряву, і з переднього возу відгукнулося кілька голосів (Досв., Вибр., 1959, 57);

Остап з Соломією потиху спустили пліт на річку (Коцюб., І, 1955, 355);

Належала [Варвара] до тих жінок, що не вміють потиху думати. Тож виповідала навіть такі справи, що їх знаття людьми могло їй пошкодити (Март., Тв., 1954, 317);

Коник, запряжений у лінійку, тюпав собі потиху (Тют., Вир, 1964, 73);

Тут помітили мене люди і помалу-потиху хто куди від огорожі (Мур., Бук. повість, 1959, 173);

Нога тонула в м’якім дорогім килимі, блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря (Хотк., І, 1966, 49).

Значення в інших словниках

1. потиху — поти́ху прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. потиху — пр., помалу, тихо, стиха, тихцем, нишком, нишком-тишком; потихеньку.  Словник синонімів Караванського
3. потиху — див. поволі  Словник синонімів Вусика
4. потиху — присл., також у сполуч. з присл. помалу, розм. Те саме, що тихо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. потиху — ПОТИ́ХУ, присл., також у сполуч. з присл. помалу. Те саме, що ти́хо. Фурман потиху гукнув в темряву, і з переднього возу відгукнулося кілька голосів (Олесь Досвітній); Остап з Соломією потиху спустили пліт на річку (М.  Словник української мови у 20 томах
6. потиху — ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ розм., ЗНИ́ШКА розм., ТИХЦЕ́М розм.  Словник синонімів української мови
7. потиху — Поти́ху, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)