потурбувати
ПОТУРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Викликати в кого-небудь неспокій, хвилювання; занепокоїти, стривожити.
— Доню! запричастимо тебе!.. — Я сього хотіла прохати… та боялась вас потурбувати… — ледве промовила сеє Маруся (Кв.-Осн., II, 1956, 85);
[Семпроній (збентежений до Люція):] Чим я їх образив? [Люцій:] Се довго поясняти… Річ видима, що я потурбував тебе даремне. Пробач (Л. Укр., II, 1951, 477).
2. Порушити чий-небудь відпочинок, відірвати від якихось занять.
Знов на порозі рожевенька дівчинка. — Я вас не потурбую? — питає. — Ні, — кажу (Вовчок, І, 1955, 375);
Вона напевне знала, що він працює, але все-таки наважилася потурбувати свого статечного приятеля (Ільч., Серце жде, 1939, 142);
— Ми живемо при батькові, а він у нас дуже сердитий. Спати лягає рано, а коли вляжеться, не потурбуй (Збан., Малин. дзвін, 1958, 44).
3. Турбувати якийсь час.
Словник української мови (СУМ-11)