потурити

ПОТУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., перех.

1. розм. Прогнати кого-небудь звідкись.

Раз учитель потурив його добре, відтоді він став попід вікнами ночами лазити та підглядувати [підглядати], що тут діється (Вас., Незібр. тв., 1941, 172);

— Тебе за бешкетництво потурили зі школи (Гуц., Скупана.., 1965, 109).

2. діал. Кинути, жбурнути.

Василь став. Білявий Габелок потурив свинку на Василя (Мирний, IV, 1955, 107).

Значення в інших словниках

1. потурити — потури́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. потурити — див. виганяти  Словник синонімів Вусика
3. потурити — -рю, -риш, док., перех. 1》 розм. Прогнати кого-небудь звідкись. 2》 діал. Кинути, жбурнути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. потурити — ПОТУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док. 1. розм. Прогнати кого-небудь звідкись. Раз учитель потурив його добре, відтоді він став попід вікнами ночами лазити та підглядувати [підглядати], що тут діється (С. Васильченко); – Тебе за бешкетництво потурили зі школи (Є.  Словник української мови у 20 томах
5. потурити — ВИГАНЯ́ТИ (змушувати когось іти, виходити геть, залишати приміщення, місце, місцевість і т. ін.), ПРОГАНЯ́ТИ, ВИГО́НИТИ, ГНА́ТИ, ВИПРОВА́ДЖУВАТИ, СПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИСТАВЛЯ́ТИ, ПРОГО́НИТИ рідше, ВИПРОВОДЖА́ТИ розм., ВИКИДА́ТИ розм., НАГАНЯ́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. потурити — Потури́ти, -рю́, -ри́ш гл. = потурлити. Ном. № 12822.  Словник української мови Грінченка