потіти
ПОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Виділяти піт; покриватися потом.
Міхи престрашні надимають, Огонь великий розпаляють, Пішов тріск, стук од молотів. Вулкан потіє і трудиться (Котл., І, 1952, 209);
Людина, яка довго перебуває в умовах високої температури, потіє, втрачаючи при цьому не тільки воду, а й білки, вітаміни, мінеральні солі та інші необхідні для організму речовини (Веч. Київ, 7.VIII 1957, 2);
// перен., розм. Працювати, робити що-небудь, витрачаючи багато сил.
Робітники потіли, а пани з того жиріли (Укр.. присл.., 1955, 343);
В будні вона [молодь] тут не дуже потіла над роботою (Фр., VII, 1951, 22);
— Над задачкою потіємо? Не виходить? Що ви зараз проходите, дроби? (Мушк., Чорний хліб, 1960, 46).
2. Вкриватися вологою від пари, що осідає.
Окуляри потіють на холоді.
Словник української мови (СУМ-11)