поцінувати

ПОЦІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш і ПОЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, док., перех. і без додатка, розм.

1. Оцінити щось, роблячи опис майна.

[Матрона:] Поцінують усю худобу, все пропаде (Фр., IX, 1952, 403);

[Олена:] Вже зборщики [збирачі податку] поцінували телицю, ось-ось і до скрині доберуться, либонь і одежу хочуть поцінувати (Кроп., І, 1958, 447);

В голодний год старшина За подушне поцінила, І почав я часом пити, Щоб хоч серце не кипіло (Щог., Поезії, 1958, 136).

2. тільки поцінува́ти, рідко. Дати оцінку кому-, чому-небудь.

Голова комнезаму Стах повен приязні до Гната, що не потерпить неправди, чесно поцінує вчинки кожного (Горд., II, 1959, 250);

Щоб правильно поцінувати творчість байкаря, треба не прикладати свої особисті мірки, а бачити творчість байкарів в історичному розрізі (Рад. літ-во, 1, 1969, 61).

Значення в інших словниках

1. поцінувати — поцінува́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. поцінувати — -ую, -уєш і поцінити, -ціню, -ціниш, док., поціновувати, -ую, -уєш, недок., перех. і без додатка, розм. 1》 Оцінити щось, роблячи опис майна. 2》 тільки поцінувати, рідко. Дати оцінку кому-, чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поцінувати — ПОЦІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, ПОЦІНИ́ТИ, іню́, і́ниш, док., кого, що і без прям. дод., розм. 1. Оцінити щось, роблячи опис майна. [Матрона:] Поцінують усю худобу, все пропаде (І.  Словник української мови у 20 томах
4. поцінувати — ОЦІ́НЮВАТИ кого, що (визначати вартість кого-, чого-небудь), ЦІНУВА́ТИ, ЦІНИ́ТИ, РОЗЦІ́НЮВАТИ, ОТАКСО́ВУВАТИ, ПРИМІРЯ́ТИСЯ, ПРИМІ́РЮВАТИСЯ до кого-чого (визначаючи придатність, цінність). — Док.: оцінити, оцінува́ти, поцінува́ти розм. поціни́ти розм.  Словник синонімів української мови
5. поцінувати — Поцінува́ти, -ну́ю, -єш гл. Описать (имущество). І землю, і ліс, і доми — усе поцінували. Богодух. у.  Словник української мови Грінченка