почвара
ПОЧВА́РА, и, ж.
1. Потвора, чудовисько.
Очей почвари не міг Іван добачити, бо вони були заховані під довжелезними, навислими віями з товстої кори (Фр., III, 1950, 138);
Ведмідь був такий страшний і волохатий, що навіть Сивоок, хоч був далеко і прикривався від звіра запрягом, мимохіть позадкував од почвари (Загреб., Диво, 1968, 160);
// Привиддя, примара.
Ночі темної дивні почвари Заглядали в безсоннії очі, І страшніші, ніж сонні кошмари, Ті привиддя безсонної ночі (Л. Укр., І, 1951, 65);
// перен. Про людину з потворною зовнішністю або поведінкою.
Адже настануть часи, коли й сектантів не буде. І інших темних та злих почвар (Дмит., Обпалені.., 1962, 200).
2. Уживається як лайка.
[Темничий вартовий:] Що тут у вас? (До Нартала) Се знов оцей скажений? Ти будеш тихо? Проклята почваро! (Л. Укр., II, 1951, 429).
Словник української мови (СУМ-11)