поштар

ПОШТА́Р, я́, ч.

1. Особа (здебільшого службовець пошти), яка розносить кореспонденцію адресатам.

Черниш саме готував своїх новаків, коли батальйонний поштар Олег Чубарик приніс йому листа (Гончар, III, 1959, 342);

Приніс поштар до нас листа (Мур., Піонер. слово, 1951, 83).

2. заст. Службовець, який супроводжує пошту.

І день, і ніч поштар не спить, Боїться сумку загубить; Бо зна, що бережно листи До міста треба довезти (Щог., Поезії, 1958, 179).

3. розм. Те саме, що Пошто́вий го́луб ( див. пошто́вий).

Найважливіша особливість поштарів — здатність швидко повертатися додому, куди б їх не завезли (Знання.., 8, 1970, 13).

Значення в інших словниках

1. поштар — пошта́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поштар — Листоноша, поштовик, р. поштальйон.  Словник синонімів Караванського
3. поштар — див. візник  Словник синонімів Вусика
4. поштар — [поштар] -ар'а, ор. -арем, м. (на) -арев'і/-ар'у, кл. -ар'у, мн. -ар'і, -ар'іў, д. -ар'ам  Орфоепічний словник української мови
5. поштар — -я, ч. 1》 Особа (здебільшого службовець пошти), яка розносить кореспонденцію адресатам. 2》 заст. Службовець, який супроводжує пошту. 3》 розм. Те саме, що Поштовий голуб (див. поштовий).  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. поштар — ПОШТА́Р, я́, ч. 1. Особа (здебільшого службовець пошти), яка розносить кореспонденцію адресатам. Черниш саме готував своїх новаків, коли батальйонний поштар Олег Чубарик приніс йому листа (О. Гончар); Приніс поштар до нас листа (І. Муратов). 2. заст.  Словник української мови у 20 томах
7. поштар — ЛИСТОНО́ША (той, хто розносить кореспонденцію адресатам), ПОШТА́Р, ПОШТОВИ́К розм. рідше, ПОШТАЛЬЙО́Н розм. рідко. — Тітка виразно наказала листоношам, щоб усі листи віддавано їй до рук (І. Франко); Поштар приніс спішного листа (М.  Словник синонімів української мови
8. поштар — Пошта́р, -ря́, -ре́ві; -тарі́, -рі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)