пошуткувати

ПОШУТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм. Те саме, що пожартува́ти.

Вмій пошуткувати, знай, коли перестати (Укр.. присл.., 1955, 186);

[Горпина:] Вони, бачте, розгнівались, що з ними пошуткувала! (Кроп., І, 1958, 200);

— Та ви на них не ображайтесь, — очі дівчини променились добротою. — Просто люблять тут у нас пошуткувати (Гончар, Тронка, 1963, 186).

Значення в інших словниках

1. пошуткувати — пошуткува́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пошуткувати — ПОШУТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм. Те саме, що пожартува́ти. Вмій пошуткувати, знай, коли перестати (прислів'я); [Горпина:] Вони, бачте, розгнівались, що з ними пошуткувала! (М.  Словник української мови у 20 томах
3. пошуткувати — ЖАРТУВА́ТИ з ким і без додатка (говорити або робити що-небудь заради сміху, забави), ШУТКУВА́ТИ розм., ЧУДИ́ТИ розм. — Док.: пожартува́ти, пошуткува́ти. По обличчю сержанта не можна було вгадати, жартує він чи говорить серйозно (О.  Словник синонімів української мови
4. пошуткувати — Пошуткува́ти, -ку́ю, -єш гл. Пошутить.  Словник української мови Грінченка