появляти
ПОЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЯВИ́ТИ, явлю́, я́виш; мн. поя́влять; док., перех., заст.
1. Породжувати, покликати до життя, спричиняти що-небудь.
О люба ніч! Ти появляєш мрії Й неви́разні краси в зористій млі… (Стар., Поет. тв., 1958, 148);
Навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти (Л. Укр., III, 1952, 201);
— А я мислю, — підняв голос гетьман напольний, — що така бойня шалена появить за собою саму руїну, яка, нарешті, і стане могилою Польщі (Стар., Облога.., 1961, 28);
// Народжувати дитину.
Бог дасть появити дитину, — готові няньки (Барв., Опов.., 1902, 239).
2. Показувати, відкривати що-небудь комусь.
Світання появило їм, яка лука зелена пуста й які гори округи безмовні (Вовчок, І, 1955, 313);
Він [Янка Купала] мови білоруської гранив Ясний алмаз любовно і дбайливо, Братам-народам появивши диво Так, як Шевченко наш колись явив (Рильський, II, 1960, 307).
◊ Появля́ти (появи́ти) на о́чі що — робити відомим, відкривати що-небудь комусь.
Появить на очі люду Його ж сховані скарби — Справа гідна сил та труду, Річ достойна боротьби! (Граб., І, 1959, 146);
Появля́ти (появи́ти) о́чі — приходити, прибувати куди-небудь.
Стидно й очі появити (Номис, 1864, № 3170);
— Тепер стидно в село й очі появити: довіку будуть дражнити чорною радою! (П. Куліш, Вибр., 1969, 174);
[Xрапко:] А двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле. Хоч би очі коли появив (Мирний, V, 1955, 130).
Словник української мови (СУМ-11)