появляти
ПОЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЯВИ́ТИ, явлю́, я́виш; мн. поя́влять; док., кого, що, заст.
1. Породжувати, покликати до життя, спричиняти що-небудь.
О люба ніч! Ти появляєш мрії Й неви́разні краси в зористій млі... (М. Старицький);
Навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти (Леся Українка);
– А я мислю, – підняв голос гетьман напольний, – що така бойня шалена появить за собою саму руїну, яка, нарешті, і стане могилою Польщі (М. Старицький);
// Народжувати дитину.
Бог дасть появити дитину, – готові няньки (Ганна Барвінок).
2. Показувати, відкривати що-небудь комусь.
Світання появило їм, яка лука зелена пуста й які гори округи безмовні (Марко Вовчок);
Він [Янка Купала] мови білоруської гранив Ясний алмаз любовно і дбайливо, Братам-народам появивши диво Так, як Шевченко наш колись явив (М. Рильський).
◇ (1) О́чі появи́ти (показа́ти) де, куди, до кого – з'явитися десь, навідатися кудись, до когось.
Тепер стидно в селі і очі появити: довіку будуть дражнити чорною радою! (П. Куліш);
Такий мені сором, що вже швидко не можна буде далі мені між люди і очей появить (І. Нечуй-Левицький);
[Храпко:] А двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле. Хоч би очі коли появив (Панас Мирний);
(2) Появля́ти / появи́ти на о́чі що – робити відомим, відкривати що-небудь комусь.
Появить на очі люду Його ж сховані скарби – Справа гідна сил та труду, Річ достойна боротьби! (П. Грабовський);
(3) Появля́ти / появи́ти о́чі – приходити, прибувати куди-небудь.
Стидно й очі появити (Номис);
– Тепер стидно в село й очі появити: довіку будуть дражнити чорною радою! (П. Куліш);
[Xрапко:] А двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле. Хоч би очі коли появив (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)