пояснення
ПОЯ́СНЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. поясни́ти 1, 2.
[Хлопець:] У неї все якось дуже просто і щиро виходить, до її подій зовсім не треба ніяких слів пояснення (Л. Укр., II, 1951, 104);
Каретников вислухав терплячі пояснення командувача про причини негайної переправи через Сиваш (Ю. Янов., II, 1958, 238);
Пояснення голови не всіх у залі задовольнило (Головко, II, 1957, 522);
Вранці Оленчук з’явився в штаб і без довгих пояснень заявив Килигеєві, що згоден взяти капітана Дьяконова на поруки (Гончар, II, 1959, 36).
2. Писемний або усний виклад з метою виправдатися в чому-небудь.
[Воронін:] Загалом, не бери надто близько до серця. Якось обійдеться. Підготуй пояснення, і, можливо, на тому й закінчиться (Лев., Нові п’єси, 1956, 32).
Словник української мови (СУМ-11)