праліс
ПРА́ЛІС, у, ч. Незайманий, предковічний, густий ліс.
Гори Карпати, сповиті в синяві мряки або непроглядні густі праліси, синіють здалека (Коб., І, 1956, 438);
Холодний вітер, плутаючись у нетрях дрімучого пралісу, розповідав йому [Кобзареві] нові легенди Бескидів і Татрів… (Жур., Дорога.., 1948, 172);
— Ото синіє врівень із горою Старий наш ліс, — почав я. — Справжній праліс. Там тільки й світла, що совині очі (Вирган, Квіт. береги, 1950, 110);
Різновікові деревостани кленово-липово-дубових угруповань Качанівського лісопарку в багатьох місцях мають вигляд своєрідного пралісу (Укр. бот. ж., XVIII, 1, 1961, 84);
*У порівн. Очерети по Удаю — мов дикий праліс. Проростають буйно, хаотично (Мушк., Серце.., 1962, 82).
Словник української мови (СУМ-11)