привичка
ПРИВИ́ЧКА, и, ж., розм. Те саме, що зви́чка 1, 2.
Панич ходе по хаті, слухає та спльовує… У його була така чудна привичка — усе мов спльовує (Мирний, III, 1954, 167);
Він уже в крові носив столітню привичку влади над людьми (Хотк., І, 1966, 64);
[Горнов:] Ви промеж панами буваєте, а я промеж мужиками вештаюсь.. : а привичка, кажуть, друга природа (Кроп., І, 1958, 427).
Словник української мови (СУМ-11)