приговор
ПРИ́ГОВОР, у, ч.
1. заст. Вирок (у 1 знач.).
Маруся слухала ці одрубні фрази — і мов приговор смерті їй читали… (Хотк., II, 1966, 269).
2. розм. Постанова яких-небудь зборів.
Нарешті він кашлянув, підтягнувся і високим, чужим трохи голосом почав читати. Всі уже знали той приговор.. Уже знали, що від сьогодні земля не панська, а людська, що народ одбирав її назад, у свою власність (Коцюб., II, 1955, 81);
Мартин розгортає за столом ветхі віком копії постанов судебної палати, кладе перед очі Коропа приговор Стайківського сходу (Кос., Новели, 1962, 109);
Треба організувати земельні громади й скласти приговор, тоді вишлють землеміра, і зробить він нарізку, як там кожна громада собі встановить (Головко, II, 1957 32).
Словник української мови (СУМ-11)