пригорща
ПРИ́ГОРЩА, рідко ПРИ́ГОРЩ, і, ж.
1. Обидві кисті рук, напівзігнуті й складені так, що в них можна тримати щось покладене, насипане і т. ін.
Бджоли падали на бабу, кидались, як злі собаки, неначе хто обсипав бабу грудочками та дрібними камінцями, хапаючи грудочки жменями та пригорщами (Н.-Лев., IV, 1956, 197);
Коли б отак підійти, узяти в пригорщу зло і здушити (Коцюб., II, 1955, 206);
Річка в ущелині. Ставши на великі камені, ми з пригорщ напилися кришталево-чистої, студеної води (Мас., Роман.., 1970, 201).
2. Кількість чого-небудь, що вміщається між обома напівзігнутими й складеними кистями.
Чужого візьми жменю — твоє будуть брати пригорщами (Укр.. присл.., 1963, 154);
Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються (Вовчок, VI, 1956, 226);
Сивовусий шахтар у форменому кітелі, з орденом Леніна, обережно розв’язує білу хусточку і висипає на могилу пригорщ донецької землі з блискітками вугілля (Кучер, Дорога.., 1958, 82);
*Образно. За вікнами гуло, завивало, в шибки жбурляло пригорщами снігу, а в хаті тепло, затишно (Збан., Незабутнє, 1953, 8).
3. перен. Незначна кількість кого-, чого-небудь.
— Ти знаєш, для чого Троянців Злим Грекам попустив побить; Енея з пригорщею ланців Велів судьбам не потопить (Котл., І, 1952, 244);
Оттак молотив сердега цілісіньку зиму, а намолотив тільки з пригорщ пшениці (Стор., І, 1957, 31);
Доводилося [після війни] вдруге перемолочувати солому і втретє перелопачувати ячні посліди, щоб здобути пригорщ зерна (Вол., Озеро.., 1959, 30).
Словник української мови (СУМ-11)