пригорща
ПРИ́ГОРЩА, рідко ПРИ́ГОРЩ, і, ж.
1. Обидві кисті рук, напівзігнуті й складені так, що в них можна тримати щось покладене, насипане і т. ін.
Бджоли падали на бабу, кидались, як злі собаки, неначе хто обсипав бабу грудочками та дрібними камінцями, хапаючи грудочки жменями та пригорщами (І. Нечуй-Левицький);
Коли б отак підійти, узяти в пригорщу зло і здушити (М. Коцюбинський);
Річка в ущелині. Ставши на великі камені, ми з пригорщ напилися кришталево-чистої, студеної води (Т. Масенко).
2. Кількість чого-небудь, що вміщається між обома напівзігнутими й складеними кистями.
Чужого візьми жменю – твоє будуть брати пригорщами (прислів'я);
Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються (Марко Вовчок);
* Образно. За вікнами гуло, завивало, в шибки жбурляло пригорщами снігу, а в хаті тепло, затишно (Ю. Збанацький).
3. перен. Незначна кількість кого-, чого-небудь.
– Ти знаєш, для чого Троянців Злим Грекам попустив побить; Енея з пригорщею ланців Велів судьбам не потопить (І. Котляревський);
Оттак молотив сердега цілісіньку зиму, а намолотив тільки з пригорщ пшениці (О. Стороженко);
Доводилося [після війни] вдруге перемолочувати солому і втретє перелопачувати ячні посліди, щоб здобути пригорщ зерна (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)