придача

ПРИДА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що дода́ча 2.

[Xрапко:] Все це [дочки] чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! (Мирний, V, 1955, 122).

У (в, на) прида́чу — те саме, що У (в, на) дода́чу ( див. дода́ча).

Параска таки перейшла в нову хату, тілько в придачу Яків переніс з старого двору до неї комору (Мирний, IV, 1955, 54);

— Бери своїх хлопців і швидко вперед! На придачу маєш ще один штурмовий взвод (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 315).

Значення в інших словниках

1. придача — прида́ча іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. придача — -і, ж., розм. Те саме, що додача 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. придача — див. прибавка, придаток  Словник чужослів Павло Штепа
4. придача — ПРИДА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що дода́ча 2. [Храпко:] Все це [дочки] чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
5. придача — ДОДА́ТОК (те, що додається до чого-небудь, доповнює щось), ДОПО́ВНЕННЯ, ДОВЕ́РШЕННЯ, ПРИДА́ТОК, ДОДА́ЧА розм., ПРИДА́ЧА розм., ПРИВІ́СОК розм., ГАК розм., ПРИЧИ́НОК зах.; ДОВА́ЖОК розм. (перев. про щось зайве, непотрібне).  Словник синонімів української мови