придача

ДОДА́ТОК (те, що додається до чого-небудь, доповнює щось), ДОПО́ВНЕННЯ, ДОВЕ́РШЕННЯ, ПРИДА́ТОК, ДОДА́ЧА розм., ПРИДА́ЧА розм., ПРИВІ́СОК розм., ГАК розм., ПРИЧИ́НОК зах.; ДОВА́ЖОК розм. (перев. про щось зайве, непотрібне). Руда, агломерат, кокс, доменні додатки — все це безперервним потоком пливло по широкому скісному тунелю (П. Загребельний); Питання одне на порядку денному, Доповнень і змін не вніс ніхто (М. Шеремет); На довершення всього, як грім серед ясного неба, виявилось, що Неля задумала постригтися в монашки (Ірина Вільде); Людина не повинна стати придатком до машини (з журналу); — Мама його (коня) за Січкаревих півдесятини виміняли.. ще й додачу взяли, меду (М. Стельмах); — Дасть мені батько сороківку грошей, а дядина велику паляницю, ще й ковбасу на придачу... (Панас Мирний); Може й цей невеличкий причинок до біографії Тараса Шевченка не буде зайвим (М. Коцюбинський); Буває гак непомітний — якийсь невеличкий доважок, а буває, що далеко про нього чутка йде (з газети).

Значення в інших словниках

1. придача — прида́ча іменник жіночого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. придача — -і, ж., розм. Те саме, що додача 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. придача — див. прибавка, придаток  Словник чужослів Павло Штепа
4. придача — ПРИДА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що дода́ча 2. [Храпко:] Все це [дочки] чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
5. придача — ПРИДА́ЧА, і, ж., розм. Те саме, що дода́ча 2. [Xрапко:] Все це [дочки] чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! (Мирний, V, 1955, 122).  Словник української мови в 11 томах