призивати
ПРИЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЗВА́ТИ, зову́, зове́ш, док., перех.
1. Брати на військову службу.
Селяни зрозуміли, що чим більше білі захоплювали землю, то тим більше їх призивали в армію.. (Ленін, 42, 1974, 298);
Петро Тиша повернувся додому і застав повістку від воїнського начальника. Його призивали, як офіцера, до гетьманського війська (Панч, На калин. мості, 1965, 98);
Ще аж перед тією війною призвали мене у солдати, в кінний запас (Горд., Цвіти.., 1951, 9).
2. рідко. Те саме, що кли́кати.
Туман поле покриває, Мати сина призиває: «Вернись, синку, вернись, синку, Додомоньку — Змию тобі головоньку» (Укр.. лір. пісні, 1958, 460);
Марусяк свиснув, призиваючи Марусю свистом, як собаку (Хотк., II, 1966, 208).
Словник української мови (СУМ-11)