призро
ПРИ́ЗРО, рідко. Присл. до при́зрий.
Шестірний призро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті (Мирний, І, 1954, 333);
— Та це… знайомі мої: учитель народний і… хоче у земство проситися, — показав на Оленку. — Гм! — буркнув Кочура, та й губу закопилив так призро (Тесл., З книги життя, 1949, 128).
Словник української мови (СУМ-11)