приказ
ПРИКА́З, у, ч.
1. іст. Адміністративно-судова установа, що керувала окремою галуззю центрального та обласного управління Росії XVI-XVII ст.
Кожен приказ не тільки відав певною галуззю державного управління, а й чинив суд, призначав покарання (Іст. СРСР, І, 1957, 154);
Никав Омелько там по розправах, а коли й щастило пробитись до будь-якого приказу, молодика, досить таки пошарпаного в дорозі, гнали геть (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 516).
Прика́з грома́дського призрі́ння — установа в царській Росії, що відала закладами, утримуваними на громадські кошти (дитбудинками, лікарнями, богадільнями і т. ін.).
У 1822 році Рудиківський залишив військову службу і працював у лікарні Київського приказу громадського призріння (Матеріали.. охор. здоров’я.., 1957, 23).
2. розм. Те саме, що розпоря́дження 2.
Почтар, нівроку, був підпилий, Оддав сенатові приказ, Щоб тілько в Віфлеємі били Малих дітей (Шевч., II, 1953, 302);
П’є, гуляє [Максим]; з шинкаря насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле, що роблять на панів, навчає не слухатись їх приказів (Мирний, І, 1949, 214);
Прикази арештувати мене.. відновляються в належний спосіб об різдві святому (Л. Укр., IV, 1954, 132).
Словник української мови (СУМ-11)