прилад
ПРИ́ЛАД, у, ч.
1. Спеціальний пристрій, признач. для певної мети (вимірювання чого-небудь, управління чимсь, контролю, спостереження за чим-небудь і т. ін.).
Лабораторією [Інституту математики АН УРСР] у 1956 р. було розроблено безінерційний прилад для вимірювання тиску крові в порожнинах серця і великих судинах (Вісник АН, 9, 1957, 7);
На стінці вагона висів прилад, що показував швидкість руху поїзда (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 301);
Після того, як в [лічильну] машину введено вихідні дані і програму обчислень, прилад керування забезпечує повну автоматичність обчислювального процесу (Наука.., 7, 1956, 3);
— Невже ж тобі, сину, не страшно там [у небі], коли під тобою вся земля бурею окутана? — ..Ми там по приладах ідемо (Гончар, Тронка, 1963, 63);
// Механічне пристосування, пристрій.
Їй спало на думку пристосувати до станка невеличкий прилад, який полегшив би роботу (Донч., Дочка, 1950, 166).
2. Інструмент, предмет, який використовується при виконанні певної дії.
І срібло, і мідь, і сталі є в донецькій стороні, чи на тракторні деталі, чи на танки і медалі, чи на прилади шкільні (Уп., Вірші.., 1957, 185);
Мічурін підняв з землі похідну торбинку з приладами й швидко поліз по драбинці (Довж., І, 1958, 479);
// Предмет, що входить до складу якогось устаткування, спорядження.
Поруч ціла шеренга рятівних приладів — круги, шлюпки, понтони… (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 94).
3. збірн. Сукупність відповідних інструментів, предметів, необхідних для виконання певної роботи.
[Любов:] Піду, познаходжу увесь прилад до малювання, згадала, що маю роботу; вибачайте, панове! (Л. Укр., II, 1951, 33).
Словник української мови (СУМ-11)