примирення
ПРИМИ́РЕННЯ, я, с.
1. Дія та її результат за знач. примири́ти, примири́тися 1.
— Я пропонував би панству ще комісію, яка має вести процедуру примирення, — порадив пан Адам Кисіль (Кач., II, 1958, 452);
Примирення з хозарами не принесло Амбалові спокою (Міщ., Сіверяни, 1961, 71).
2. Стан за знач. примири́тися.
Входять Оля і Вася в стані ліричного примирення (Мик., І, 1957, 352);
І безнадійний, покірний сум, примирення з усім на світі прочувалися в його рівному голосі (Тулуб, В степу.., 1964, 106);
Борис, помічаючи зовнішнє примирення Жанни, торжествував (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 42).
Піти́ на прими́рення — погодитися примиритися.
Молодий Горняк волів піти на примирення, бо знав, що з Жменяками жарти кінчаються погано (Томч., Жменя-ки, 1964, 211).
3. Злагода.
Накричавши і налаявши, Марко Лукич підходив потім сам до ображеного, навіть коли це був зовсім незначний робітник сцени, підходив з ласкавим словом примирення (Збірник про Кроп., 1955, 279);
[Цупович (рахує гроші, потім говорить тоном примирення):] Сподіваюся, сер, ви будете задоволені з мене (Еллан, І, 1960, 393);
Служитель церкви зустрів його ні співчутливою жалістю, ні словами примирення з «волею всевишнього» (Довж., І, 1958, 91).
Словник української мови (СУМ-11)