примовкати
ПРИМОВКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМО́ВКНУТИ, ну, неш, док.
1. Переставати говорити, співати, кричати і т. ін. на якийсь час.
Щойно примовкала Надійка, вона відразу ж підтримувала, її: — Правильно! З нашого Ігоря гнуздечки ні на секунду не знімайте (Шовк., Людина.., 1962, 232);
Коли.. підходив лікар Заброда, моряки примовкали і одразу переводили розмову на щось інше (Кучер, Голод, 1961, 428);
Всі примовкли за столом, почуваючи себе дуже незручно (Тют., Вир, 1964, 225);
Кобзарі раптово примовкли, обірвали спів (Ле, Хмельницький, І, 1957, 5);
// Переставати видавати звуки; притихати.
Німці [фашисти] прикривали свій ганебний наступ нашим населенням. Діди, жінки, діти. Їх гнали німці перед собою. Примовкали наші кулемети (Довж., III, 1960, 344);
Все живе затихло, примовкло, тільки сови та пугачі літали над головами Кобзи і Марка (Стор., І, 1957, 341);
Примовкли на площі машини, В депо завертає трамвай (Мур., Ідуть.., 1951, 17);
// Переставати обговорювати що-небудь.
Ставити сеї злощасної драми видимо не прийдеться, бо щось уже всі примовкли про неї (Л. Укр., V, 1956, 239);
Чадак примовк у чеканні: заберуть чи не заберуть урожай (Ле, Міжгір’я, 1953, 85);
// перен. Переставати рухатися від припинення вітру (про віти дерев, річку, море і т. ін.), від морозу (про річку).
Примовкла гомінка ріка (Вітч., 10, 1963, 135).
2. перен. Втрачати бадьорість, жвавість, життєрадісність, ставати пригніченим.
Настя з кожним днем примовкала та притихала (Вовчок, Вибр., 1937, 96);
— Щось із рік кріпився мій старий. Півником усе сокотав біля баби, а то з якогось часу похнюпив голову, примовк, занепав духом (Збан., Єдина, 1959, 130);
// Переставати активно діяти.
Німецький лівий фланг, що наступав, намагаючись оточити розвідників, одразу зламався й примовк (Кучер, Голод, 1961, 134).
Словник української мови (СУМ-11)