примовкати
ПРИМОВКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМО́ВКНУТИ, ну, неш, док.
1. Переставати говорити, співати, кричати і т. ін. на якийсь час.
Щойно примовкала Надійка, вона відразу ж підтримувала, її: – Правильно! З нашого Ігоря гнуздечки ні на секунду не знімайте (Ю. Шовкопляс);
Коли .. підходив лікар Заброда, моряки примовкали і одразу переводили розмову на щось інше (В. Кучер);
Всі примовкли за столом, почуваючи себе дуже незручно (Григорій Тютюнник);
Кобзарі раптово примовкли, обірвали спів (Іван Ле);
// Переставати видавати звуки; притихати.
Німці [фашисти] прикривали свій ганебний наступ нашим населенням. Діди, жінки, діти. Їх гнали німці перед собою. Примовкали наші кулемети (О. Довженко);
Все живе затихло, примовкло, тільки сови та пугачі літали над головами Кобзи і Марка (О. Стороженко);
Примовкли на площі машини, В депо завертає трамвай (І. Муратов);
// Переставати обговорювати що-небудь.
Ставити сеї злощасної драми видимо не прийдеться, бо щось уже всі примовкли про неї (Леся Українка);
Чадак примовк у чеканні: заберуть чи не заберуть урожай (Іван Ле);
// перен. Переставати рухатися від припинення вітру (про віти дерев, річку, море і т. ін.), від морозу (про річку).
Примовкла гомінка ріка (із журн.).
2. перен. Втрачати бадьорість, жвавість, життєрадісність, ставати пригніченим.
Настя з кожним днем примовкала та притихала (Марко Вовчок);
– Щось із рік кріпився мій старий. Півником усе сокотав біля баби, а то з якогось часу похнюпив голову, примовк, занепав духом (Ю. Збанацький);
// Переставати активно діяти.
Німецький лівий фланг, що наступав, намагаючись оточити розвідників, одразу зламався й примовк (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)