присипати
ПРИСИ́ПАТИ див. присипа́ти¹.
ПРИСИПА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПРИСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. приси́плять; док.
1. перех. Покривати тонким шаром чого-небудь сипкого; посипати.
Збивав я пальці й рани пилом, гарячим пилом присипав (Сос., Так ніхто.., 1960, 31);
// безос.
— Сорочки у дьоготь не вмасти, а коли трохи борошном присипле — то нічого, можна обтрусити (Донч., VI, 1957, 254);
*Образно. І тоді, як старість присипала снігом його волосся на голові, вона не насмілилась доторкнуться до чорних великих вусів (Н.-Лев., І, 1956, 449);
// Прикидати, прикривати чим-небудь сипким.
Там.., де частина буряків лишатиметься тимчасово в полі, їх слід складати в купи і присипати землею, щоб вони не в’яли (Рад. Укр., 26.VIII 1961, 1);
Я закрив ляду, натягав на неї зверху всякого мотлоху і навіть присипав трохи жужелицею (Сміл., Сашко, 1957, 113);
// Придушувати, привалювати чим-небудь сипким внаслідок обвалу, осипання тощо.
І бомба навісна весь час Його по всіх фронтах шукала, Глушила кільканадцять раз, Землею стільки ж присипала (Шер., Дорога.., 1957, 91);
Один із Мендлевих закопів залляла вода, а другий завалився і присипав трьох робітників (Фр., II, 1950, 207).
◊ Присипа́ти (приси́пати) пи́лом [забуття́] див. пил;
Присипа́ти (приси́пати) по́пелом го́лову (го́лови) див. по́піл.
2. неперех. Спадати на землю, час від часу посилюючись (про дощ, сніг).
Цілу ніч дощ прав [коней], ще й тепер присипає (Мирний, І, 1954, 356).
ПРИСИПА́ТИ² див. присипля́ти.
Словник української мови (СУМ-11)