притовкувати
ПРИТО́ВКУВАТИ ую, уєш, недок., ПРИТОВКТИ́, вчу́, вче́ш, док., перех., розм.
1. Поштовхами притискувати що-небудь до чогось.
Забулькотів [Петро] із фляшки [пляшки] просто в горло порядну порцію, заткав потім фляшку корком і притовк його долонею (Фр., IV, 1950, 391);
// Поштовхами трохи ущільнювати або розминати що-небудь (перев. з поверхні).
Воєвода з слугою узялися за зброю, З патронташів дістали набої, Одкусили зубами, притовкли шомполами І насипали пороху вдвоє (Голов., Поезії, 1955, 34).
2. перев. док. Притоптати, прим’яти що-небудь ногами.
Притовкти траву;
// Придавити, прибити, завдавши болю.
Передня куфа [кухва] спала їй на ноги та притовкла їх, а задня, згубивши рівновагу, облила її водою, але Параскіца не звернула на це уваги (Коцюб., І, 1955, 273);
— Хто перший сказав, що не буде її сватати? — То ж я пожартував, а в голові інше було. — В тебе, Левку, голова схожа на горнята-близнята: в одному борщ, а в другому каша. —Відкинься, Юрію, бо навіки притовчемо (Стельмах, І, 1962, 544).
Словник української мови (СУМ-11)