притрушувати
ПРИТРУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТРУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех.
1. Покривати поверхню чогось тонким шаром чого-небудь сипкого; присипати.
— Певно, буде їхати або митрополит, або губернатор, коли добре засипають рівчаки. Якби ждали якого архієрея, то тільки притрусили б потрошку рівчаки та вибої… (Н.-Лев., IV, 1956, 51);
Не тільки стіни, а добре буде й підлогу притрусити свіжою травою, щоб у хаті пахло (Шиян, Гроза.., 1956, 484);
// Ховати, робити невидимим що-небудь, покриваючи його тонким шаром чогось сипкого.
Тепер удосвіта не добирався до села, а відмикав біля палі човен. Ланцюг бовтав у воду, але дід складав його у кормі і притрушував лепешкою чи лопухами (Гуц., Скупана.., 1965, 13);
В побережниковій хатині викопали яму і поховали Грицька. Затоптали землю, притрусили соломою, щоб і знаку не було (Ірчан, II, 1958, 81);
*Образно. Половою слів свій неспокій не притрусиш (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 341);
// Падаючи, опускаючись на кого-, що-небудь, трохи покривати його собою (про сніг, пил, листя і т. ін.).
Сніг перестав іти, але за ніч притрусив дахи (Скл., Святослав, 1959, 394);
На порозі стояв Ахмет. Пил товстим шаром цупко прикипів до одежі, сивиною притрусив його чорну бороду, його бліде обличчя (Досв., Гюлле, 1961, 130);
// безос.
Люди надіялись та молились, щоб хоч трохи підкинуло снігом, притрусило дорогу (Мирний, III, 1954, 8);
Шпилі гір уже притрусило сніжком (Скл., Карпати, II, 1954, 106);
// Падаючи, опускаючись на кого-, що-небудь, робити його невидимим.
Під чобітьми залишались сліди підошов, і їх зразу ж притрушував сніг (Шиян, Вибр., 1947, 178);
Синиці кудись зникли — може і їх притрусив пухнастий сніг? (Донч., V, 1957, 159);
Вночі випала пороша й притрусила усі сліди (Трубл., Лахтак.., 1953, 169).
2. рідко. Трусячи, додавати чогось сипкого; підсипати.
Притрусити тютюну.
Словник української мови (СУМ-11)