приємно

ПРИЄ́МНО. Присл. до приє́мний.

«Чи то ж є хто зараз там?» — неспокійно думав Бондаренко, піднімаючись сходами на другий поверх. І як же був приємно вражений, коли, відчинивши двері, побачив повну кімнату людей (Головко, II, 1957, 462);

Приємно діє свіжість ночі та молодий пухнастий сніг і на старих (Гонч., Вибр., 1959, 366);

В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (Тулуб, В степу.., 1964, 488);

Він хороший хлопець, цей Август.. От і машину, приємно посміхнувшись, дозволив узяти (Хижняк, Килимок, 1961, 89);

// у знач. присудк. сл.

В гості я до неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Л. Укр., V, 1956, 384);

Приємно відчувати прохолоду ночі (Кол., На фронті.., 1959, 146).

Ду́же приє́мно — ввічлива форма вираження задоволення під час знайомства з ким-небудь.

Левицький потиснув руку вродливому молодому моряку з засмаглим обличчям: — Дуже, дуже приємно! Сідайте, будь ласка! (Тулуб, В степу.., 1964, 406);

— Предводитель дворянства Соколов-Орлов… — Дуже приємно, Карташов (Довж., І, 1958, 441).

Значення в інших словниках

1. приємно — приє́мно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. приємно — Присл. до приємний. || у знач. присудк. сл. Дуже приємно — ввічлива форма вираження задоволення під час знайомства з ким-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. приємно — ПРИЄ́МНО. Присл. до приє́мний. “Чи то ж є хто зараз там?” – неспокійно думав Бондаренко, піднімаючись сходами на другий поверх. І як же був приємно вражений, коли, відчинивши двері, побачив повну кімнату людей (А.  Словник української мови у 20 томах
4. приємно — ЛЮ́БО присудк. сл., ПРИЄ́МНО, ВТІ́ШНО, ГА́РНО, ГО́ЖЕ. І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи.. Сіяло сонце, в небесах Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї (Т.  Словник синонімів української мови
5. приємно — Приє́мно, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. приємно — Приємно нар. Пріятно. Зелене вино Богу приємно. Чуб. III. 415.  Словник української мови Грінченка