приємно
ПРИЄ́МНО.
Присл. до приє́мний.
“Чи то ж є хто зараз там?” – неспокійно думав Бондаренко, піднімаючись сходами на другий поверх. І як же був приємно вражений, коли, відчинивши двері, побачив повну кімнату людей (А. Головко);
Приємно діє свіжість ночі та молодий пухнастий сніг і на старих (І. Гончаренко);
В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (З. Тулуб);
Він хороший хлопець, цей Август .. От і машину, приємно посміхнувшись, дозволив узяти (А. Хижняк);
// у знач. пред.
В гості я до неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Леся Українка);
Приємно відчувати прохолоду ночі (П. Колесник).
◇ (1) Ду́же приє́мно – ввічлива форма вираження задоволення під час знайомства з ким-небудь.
Левицький потиснув руку вродливому молодому моряку з засмаглим обличчям: – Дуже, дуже, приємно! Сідайте, будь ласка (З Тулуб);
– Предводитель дворянства Соколов-Орлов... – Дуже приємно, Карташов (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)