пробирати
ПРОБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОБРА́ТИ, беру́, бере́ш, док.
1. перех. Вириваючи, висмикуючи якусь частину рослин по одній лінії вздовж поля, робити прохід, стежку і т. ін.
Щоб зручніше було виносити вибрану плоскінь, на великих масивах посівів конопель пробирають поперечні доріжки 2 м завширшки (Техн. культ., 1956, 183);
// Видаляти якусь частину рослин по всьому полю, даючи простір для кращого росту залишених.
Пробирати моркву;
// розм. Робити проділ ( див. про́діл¹).
Чоловік простяг руку, пробрав другою уси [вуса] (Мирний, І, 1954, 295);
// розм. Вибирати, знаходити, звільняти для певної мети щось зручне, придатне для чого-небудь (звичайно місце).
Здебільшого жінки сідали поруч із жінками, а чоловіки пробирали собі місце, щоб сісти ближче до сусіда або свата (Л. Янов., І, 1959, 399);
Попов з декількома їздовими пробирав місце, щоб обоз міг просуватися (Бойч., Молодість, 1949, 54).
2. перех. і без додатка. Сильно діючи, викликати неприємне відчуття (про вітер, холод і т. ін.).
Холод пробирав, але й надавав свіжості (Шер., В партиз. загонах, 1947, 16);
Шуру пробирав холод. Вночі несподівано задув північний вітер (Гончар, III, 1959, 181);
Свіжий подих, сповнений напруги, Над весняним Дніпром його пробрав (Перв., II, 1958, 193);
// чим. Дошкуляти кому-небудь (холодом, морозом і т. ін.).
— Тривайте, — каже чорт, —.. не допечемо вас вогнем, так проберем морозом (Стор., І, 1957, 89);
// чим, також безос. Певними засобами викликати потовиділення.
— Наливай! наливай [чаю]! Добре потом пробирає! (Мирний, І, 1954, 304);
// перен. Сильно діяти на кого-небудь або повністю охоплювати когось (про почуття).
Іван хвилю вагувався, а вкінці немов попхнуло його до смереки, приложив ухо і слухав.. Якийсь глибокий жаль пробирав його (Фр., III, 1950, 129);
Його пробрав сором.
◊ Дрижаки́ пробира́ють (пробра́ли) кого; Дрож пробира́є (пробра́в, пробра́ла) кого-те саме, що Дрож пройма́в (пройма́ла, обгорта́в, обгорта́ла, прони́зував, прони́зувала і т. ін.) ( див. дрож).
За кождим шелестом дрож його [Спориша] пробирала (Фр., II, 1950, 280);
Микола раптом відчув, що його пробирає дрож (Ткач, Плем’я.., 1948, 100);
Стомлений, я заснув, але швидко прокинувся від холоду. Мене всього пробирали дрижаки, я не міг нагрітися (Багмут, Записки.., 1961, 31);
— Гріюся [чаєм], бо дрижаки таки добре пробрали! — відказую їй (Мирний, IV, 1955, 356);
Моро́з по шкі́рі пробира́є (пробра́в) — те саме, що Моро́з іде́ (ішо́в, пішо́в, подира́є і т. ін.) по́за шкі́рою (по́за шку́рою, по шкі́рі, по́за спи́ною і т. ін.) ( див. моро́з).
Одійшов я подалі від мерців,.. від жаху мороз по шкірі пробирає, швидше б утекти звідсіль (Собко, Скеля.., 1961, 48);
Пробира́є (пробра́ло) до [са́мих] кісто́к (до косте́й) — про відчуття сильного холоду.
До самих кісток пробрало його холодом та вологістю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 150);
Пробира́ти (пробра́ти) до [са́мих] кісто́к (до косте́й) — виклика́ти у кого-небудь сильне відчуття холоду (про мороз, вітер і т. ін.).
Осіння вже пора по-вовчи закрадалась, І холод до кісток рибалок пробирав (Рильський, Поеми, 1957, 261);
Міцний мороз пробирав їх до кісток (Кач., Вибр., 1947, 162);
Дощ перестав, стало ніби ясніше, але вітер пробирав до костей (Ірчан, II, 1958, 79);
Пробира́ти (пробра́ти) до печіно́к — сильно діяти на організм.
Добрий тютюнець — до печінок пробирає… (Збан., Сеспель, 1961, 252);
Пробира́ти (пробра́ти) до сліз — справляти сильне враження.
Приспів: а журавка ходить — пробирає аж до сліз (Тич., Зростай.., 1960, 44);
Цига́нський піт пробира́є (пробра́в) — те саме, що Цига́нський піт пройма́є (охо́плює і т. ін.) ( див. піт).
Мерщій! Танцює [Роман] без чобіт, умився так умився! Оце пробрав циганський піт, оце протверезився! (Дор., Три богатирі, 1959, 63).
3. перех., розм. Гостро дорікати кому-небудь, лаяти, осуджувати когось.
Свекруха ще зверху Горпину пробирала, що хитра, що горда, що люта (Григ., Вибр., 1959, 122);
Якось Зоя чула, батько пробирав у кабінеті приїжджого доцента з інституту механізації (Гончар, І, 1954, 526);
Пробравши гарненько Грицька, щоб був слухняний, Галя глянула на машкару, й її сердите личко зразу повеселіло (Вас., І, 1959, 120);
Мати захлинулася новою хвилею гніву і тому не могла звести голосу, щоб ще раз пробрати непокірну… (Речм., Весн. грози, 1961, 83).
Словник української мови (СУМ-11)