пробубоніти

ПРОБУБОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.

1. перех. і без додатка. Невиразно, нерозбірливо промовити що-небудь; пробурмотіти.

— Одчепись, Охріме, не займай мене! — пробубонів спросоння Струк (Гр., II, 1963, 299);

Враз розм’як Казанок, ніби осів, як опара в діжі, — щось невиразне пробубонів (Крот., Сини.., 1948, 52);

// безос.

— Перегін пустий! — Неув’язка вийшла.. Буде заплачено, — пробубоніло з будки (Гончар, Тронка, 1963, 284);

// Монотонно, неголосно прочитати що-небудь.

Помічник капітана витягнув книжечку і пробубонів коротку молитву (Ірчан, II, 1958, 190).

2. неперех. Почутися, долинути (про голос).

Про що саме говорили Осокін з Надею, не було чути. Пробубонів його голос, потім долинув короткий сміх (Ткач, Плем’я.., 1961,215).

Значення в інших словниках

1. пробубоніти — пробубоні́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пробубоніти — див. сказати  Словник синонімів Вусика
3. пробубоніти — -ню, -ниш, док. 1》 перех. і без додатка. Невиразно, нерозбірливо промовити що-небудь; пробурмотіти. || безос. || Монотонно, неголосно прочитати що-небудь. 2》 неперех. Почутися, долинути (про голос).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. пробубоніти — ПРОБУБОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док. 1. що і без прям. дод. Невиразно, нерозбірливо промовити що-небудь; пробурмотіти. – Одчепись, Охріме, не займай мене! – пробубонів спросоння Струк (Б.  Словник української мови у 20 томах
5. пробубоніти — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. пробубоніти — Пробубоніти, -ню, -ниш гл. Пробормотать. «Е, як би була!» — пробубонів Кобза. Стор. МПр. 84.  Словник української мови Грінченка