пробурчати

ПРОБУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, перех. і без додатка, розм. Док. до бурча́ти 1.

Я щось пробурчав і, побажавши на добраніч, тихенько вийшов з кімнати (Досв., Вибр., 1959, 107);

Було тихо в хаті; раз тільки Микола пробурчав: — Треба було б вистудити [борщ], щоб прохолов, а то так налила… (Григ., Вибр., 1959, 46).

Значення в інших словниках

1. пробурчати — пробурча́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. пробурчати — див. сказати  Словник синонімів Вусика
3. пробурчати — -чу, -чиш, перех. і без додатка, розм. Док. до бурчати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. пробурчати — ПРОБУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, що і без дод., розм. Док. до бурча́ти 1. Я щось пробурчав і, побажавши на добраніч, тихенько вийшов з кімнати (Олесь Досвітній); Було тихо в хаті; раз тільки Микола пробурчав: – Треба було б вистудити [борщ], щоб прохолов, а то так налила... (Грицько Григоренко).  Словник української мови у 20 томах
5. пробурчати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. пробурчати — Пробурча́ти, -чу́, -чи́ш гл. Проворчать. Якого там кулика ви видумали, дядьку! — пробурчав. МВ. І. 105.  Словник української мови Грінченка