пробурчати
ПРОБУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, що і без дод., розм.
Док. до бурча́ти 1.
Я щось пробурчав і, побажавши на добраніч, тихенько вийшов з кімнати (Олесь Досвітній);
Було тихо в хаті; раз тільки Микола пробурчав: – Треба було б вистудити [борщ], щоб прохолов, а то так налила... (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)