пробійник

ПРОБІ́ЙНИК, а, ч. Ручний інструмент для пробивання невеликих отворів.

Невеликі отвори в тонкому листовому металі пробивають пробійниками (борідками). Пробійник являє собою стальний стержень, робочий кінець якого заточений полого на конус (Гурток «Умілі руки..», 1955, 95);

Знаряддями коваля були кліщі, молоти, молотки, зубила, пробійники (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 414).

Значення в інших словниках

1. пробійник — пробі́йник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. пробійник — -а, ч. Ручний інструмент для пробивання невеликих отворів.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пробійник — ПРОБІ́ЙНИК, а, ч. Ручний інструмент для пробивання невеликих отворів. Невеликі отвори в тонкому листовому металі пробивають пробійниками (борідками). Пробійник являє собою стальний стержень, робочий кінець якого заточений полого на конус (з навч. літ.  Словник української мови у 20 томах