1. Словник української мови в 11 томах

пробійник

ПРОБІ́ЙНИК, а, ч. Ручний інструмент для пробивання невеликих отворів.

Невеликі отвори в тонкому листовому металі пробивають пробійниками (борідками). Пробійник являє собою стальний стержень, робочий кінець якого заточений полого на конус (Гурток «Умілі руки..», 1955, 95);

Знаряддями коваля були кліщі, молоти, молотки, зубила, пробійники (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 414).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пробійник — пробі́йник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. пробійник — -а, ч. Ручний інструмент для пробивання невеликих отворів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. пробійник — ПРОБІ́ЙНИК, а, ч. Ручний інструмент для пробивання невеликих отворів. Невеликі отвори в тонкому листовому металі пробивають пробійниками (борідками). Пробійник являє собою стальний стержень, робочий кінець якого заточений полого на конус (з навч. літ. Словник української мови у 20 томах