провидіти
ПРОВИ́ДІТИ, джу, диш, недок.
1. перех. Припуска ти що-небудь заздалегідь; передбачати.
Він [Т. Г. Шевченко] віщим оком своїм провидів майбутній справедливий соціальний лад, провидів грядущу дружбу й братерство всіх трудящих (Рильський, IX, 1962, 155);
// заст. Провіщати (у 1 знач.).
Ти [пророк] провидів, що люд буде гнить у ворожій тюрмі, — Як же серце твоє не розбилось від лютого жалю? (Л. Укр., І, 1951, 183).
2. неперех., рідко. Ставати зрячим; прозрівати.
«То уже марниця, що око червоне, добре, що хлопець провидів», — подумала вчителька (Ков., Світ.., 1960, 87).
Словник української мови (СУМ-11)