провинити
ПРОВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм. Те саме, що провини́тися.
Не розмовляв уже Олексій з вартовим.. Боявсь і очей звести на товариша, сказано — провинив (П. Куліш, Вибр., 1969, 303);
[Хома:] Чим я так тяжко провинив, що батько й мати раді мене здихатись? (Кроп., IV, 1959, 148).
Словник української мови (СУМ-11)