проворкувати

ПРОВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. неперех. Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).

2. перех. і без додатка, перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом.

— Кохайлику! — ставши близенько, з-за спини стиха проворкувала Роксолана (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 52).

3. неперех. Воркувати якийсь час.

Значення в інших словниках

1. проворкувати — проворкува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проворкувати — див. сказати  Словник синонімів Вусика
3. проворкувати — -ую, -уєш, док. 1》 неперех.Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). 2》 перех. і без додатка, перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом. 3》 неперех. Воркувати якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. проворкувати — ПРОВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). 2. що і без прям. дод., перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом. – Кохайлику! – ставши близенько, з-за спини стиха проворкувала Роксолана (О. Ільченко). 3. Воркувати якийсь час.  Словник української мови у 20 томах