провісниця
ПРОВІ́СНИЦЯ, і, ж. Жін. до прові́сник.
Ясними зоряними ночами під покривом Чумацького Шляху майже кожної другої ночі розсипаються роси — провісниці ранньої осені (Хлібороб Укр., 7, 1967, 39);
Розкладу буржуазної літератури протистоїть високий гуманістичний пафос радянської літератури, яка є провісницею нової, комуністичної моралі людства (Іст. укр. літ., II, 1956, 23);
*У порівн. Ти [любов] прийшла в дні погожі, Хай без цвіту й солов’я, Стала в серця на сторожі, Як провісниця моя (Мал., Серце.., 1959, 96).
Словник української мови (СУМ-11)