прогонич
ПРОГО́НИЧ, а, ч. Залізний прут для замикання віконниць, дверей, воріт.
Там, у однім вікні, грюкнув прогонич — і розчинилася віконниця (Мирний, І, 1954, 318);
Вікно в кімнаті зачинене віконницею, замкнене на прогонич (Скл., Карпати, II, 1954, 88);
Майборода на ніч замикав двері подвійними прогоничами (Собко, Шлях.., 1948, 147);
Півторак зриває прогонича з окованих воріт стайні, і вони, поскрипуючи на масивних кунах, розчиняються навстіж (Стельмах, І, 1962, 79);
*У порівн. Десятки кулаків садять, б’ють у двері, закладені зовні, як прогоничем, товстим ломом (Гончар, І, 1954, 346).
Словник української мови (СУМ-11)