прогонич
ПРОГО́НИЧ, а, ч.
Залізний прут для замикання віконниць, дверей, воріт; болт.
Там, у однім вікні, грюкнув прогонич – і розчинилася віконниця (Панас Мирний);
Вікно в кімнаті зачинене віконницею, замкнене на прогонич (С. Скляренко);
Майборода на ніч замикав двері подвійними прогоничами (В. Собко);
Півторак зриває прогонича з окованих воріт стайні, і вони, поскрипуючи на масивних кунах, розчиняються навстіж (М. Стельмах);
Прогонич – кріпильна деталь, як правило, це стрижень із шестигранною або квадратною головкою й різьбою для нагвинчування гайки (з навч. літ.);
* У порівн. Десятки кулаків садять, б'ють у двері, закладені зовні, як прогоничем, товстим ломом (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)