прогримотіти
ПРОГРИМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПРОГРИМОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., перех. і неперех. Підсил. до прогримі́ти 1-3, 5.
Прогримотів останні слова Опанас (Довж., І, 1958, 92);
Але гість [кінь] промчав стрілою, промайнув, прогримотів, не кивнув і головою, повернуться не схотів! (Рудь, Дон. зорі, 1958, 105);
*Образно. Прогримотіла, як весняний грім, громадянська війна і покотилась далеко на південь, на українські й кубанські простори (Довж., І, 1958, 456).
Словник української мови (СУМ-11)