прогримотіти
ПРОГРИМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПРОГРИМОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., що і без прям. дод.
Підсил. до прогримі́ти 1–3, 5.
Прогримотів останні слова Опанас (О. Довженко);
Але гість [кінь] промчав стрілою, промайнув, прогримотів, не кивнув і головою, повернуться не схотів! (М. Рудь);
* Образно. Прогримотіла, як весняний грім, громадянська війна і покотилась далеко на південь, на українські й кубанські простори (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)