прогриміти
ПРОГРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. прогримля́ть; док.
1. Створити гуркіт, шум і т. ін. або видати гучні, різкі звуки.
Прогримів міст під колесами вагонів через покручений Псьол, війнуло вологістю з лук, запахом вільшини і осоки (І. Цюпа);
* Образно. В двадцятім віці сорок третій рік Тут [над Дніпром] прогримів і залишив на згадку Те, що святинею засяє віддалік Тобі, багатий славою нащадку (Л. Дмитерко);
// чим. Створити гучні, різкі звуки, гуркіт, шум і т. ін., діючи чим-небудь на щось.
Коні рвонулися вперед і прогриміли по грудді возом (Мирослав Ірчан);
Поцілував [Оксен] жінку, дітей і, прогримівши чобітьми по сходах, побіг наздоганяти підводи (Григорій Тютюнник);
// Голосно, гучно прозвучати, пролунати (про звуки).
Після бою солдати стояли круг неї, і прощальний салют, у степу прогримів (М. Нагнибіда);
В залі прогриміли оплески (В. Собко);
Голосний вибух захоплено-здивованих голосів враз прогримів йому вслід (Л. Смілянський);
* Образно. У творчості Шевченка голосно прогриміли заклики до боротьби проти національного поневолення народів царської Росії (із журн.);
* У порівн. Він вимовив ці слова одним духом, .. і вони вдарили далекою луною по всьому лісі, наче прогриміли у великій порожній залі (В. Кучер);
// безос.
Прошуміло, прогриміло, та й сліду нема... (С. Васильченко).
2. що і без дод., перен., розм. Промовити, сказати, виконати підвищеним тоном, громовим голосом, дуже голосно, оглушливо.
Перед спуском у шахту до хлопців підійшов Безпояско і прогримів своїм розкотистим басом: – Гай-гай, молодята! (О. Гуреїв);
– Про ваше поводження з арештованими буде повідомлено вашого безпосереднього начальника! – прогримів він на весь двір (Ю. Смолич).
3. розм. З шумом, гуркотом, громом пробігти, проїхати і т. ін.
Полк, прогримівши крізь вируючий тисячоголосий гомін центральних майданів, сяйнувши серпами підків крізь бурю музики та квітів, знову вгонився в асфальтовану заміську дорогу (О. Гончар);
В ту ж мить повз нього прогримів паровоз (Іван Ле);
Дорогою прогриміли вози, обізвались голоси, напевне, нічліжани їхали в поле (М. Стельмах).
4. перен. Набути великої популярності, заслужити славу; прославитися.
Йому [Івану] хотілось прогриміти на всю Галичину гучним політичним процесом (П. Колесник);
[Ганджа:] Він [Троян] .. он як виріс! На всю державу прогримів! По всіх газетах його портрети (Ю. Мокрієв);
// тільки 3 ос. Сягнути, поширитися далеко.
На всю країну прогриміла слава про новий винахід.
5. Гриміти (у 1 знач.) якийсь час.
Словник української мови (СУМ-20)