прогриміти

ПРОГРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. прогримля́ть; док.

1. Створити гуркіт, шум і т. ін. або видати гучні, різкі звуки.

Прогримів міст під колесами вагонів через покручений Псьол, війнуло вологістю з лук, запахом вільшини і осоки (І. Цюпа);

* Образно. В двадцятім віці сорок третій рік Тут [над Дніпром] прогримів і залишив на згадку Те, що святинею засяє віддалік Тобі, багатий славою нащадку (Л. Дмитерко);

// чим. Створити гучні, різкі звуки, гуркіт, шум і т. ін., діючи чим-небудь на щось.

Коні рвонулися вперед і прогриміли по грудді возом (Мирослав Ірчан);

Поцілував [Оксен] жінку, дітей і, прогримівши чобітьми по сходах, побіг наздоганяти підводи (Григорій Тютюнник);

// Голосно, гучно прозвучати, пролунати (про звуки).

Після бою солдати стояли круг неї, і прощальний салют, у степу прогримів (М. Нагнибіда);

В залі прогриміли оплески (В. Собко);

Голосний вибух захоплено-здивованих голосів враз прогримів йому вслід (Л. Смілянський);

* Образно. У творчості Шевченка голосно прогриміли заклики до боротьби проти національного поневолення народів царської Росії (із журн.);

* У порівн. Він вимовив ці слова одним духом, .. і вони вдарили далекою луною по всьому лісі, наче прогриміли у великій порожній залі (В. Кучер);

// безос.

Прошуміло, прогриміло, та й сліду нема... (С. Васильченко).

2. що і без дод., перен., розм. Промовити, сказати, виконати підвищеним тоном, громовим голосом, дуже голосно, оглушливо.

Перед спуском у шахту до хлопців підійшов Безпояско і прогримів своїм розкотистим басом: – Гай-гай, молодята! (О. Гуреїв);

– Про ваше поводження з арештованими буде повідомлено вашого безпосереднього начальника! – прогримів він на весь двір (Ю. Смолич).

3. розм. З шумом, гуркотом, громом пробігти, проїхати і т. ін.

Полк, прогримівши крізь вируючий тисячоголосий гомін центральних майданів, сяйнувши серпами підків крізь бурю музики та квітів, знову вгонився в асфальтовану заміську дорогу (О. Гончар);

В ту ж мить повз нього прогримів паровоз (Іван Ле);

Дорогою прогриміли вози, обізвались голоси, напевне, нічліжани їхали в поле (М. Стельмах).

4. перен. Набути великої популярності, заслужити славу; прославитися.

Йому [Івану] хотілось прогриміти на всю Галичину гучним політичним процесом (П. Колесник);

[Ганджа:] Він [Троян] .. он як виріс! На всю державу прогримів! По всіх газетах його портрети (Ю. Мокрієв);

// тільки 3 ос. Сягнути, поширитися далеко.

На всю країну прогриміла слава про новий винахід.

5. Гриміти (у 1 знач.) якийсь час.