проквилити

ПРОКВИЛИ́ТИ див. проквиля́ти.

ПРОКВИЛИ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОКВИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док.

1. Жалібно стогнати, стиха плакати;

// перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент).

2. Жалібно кричати (перев. про птахів).

Лиш сонце сипало промінням ясним, І каня десь в лазурі проквиляла, Та шакал вив в пустині (Фр., X, 1954, 377);

Де ж те листя зелене, Де ж товариш той у мене? Тільки птиця нроквиляє на могилі в ковилі (Мал., Запов. джерело, 1959, 88);

[Байда й Папас:] Полинь ти, соколе ясний,.. Та на Вкраїну; Перед ворітьми в батька-матері Сядь, упади. Жалібно проквили (Н.-Лев., II, 1950, 458);

У високості проквилив самотній сокіл (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 309);

// Говорити протяжно, із стогоном; жалібно звертатися до когось.

До воріт Єлиця наближає, Проквиляє тужно білим горлом: «Одчиніть мені ворота, мамо!» (Перв., З глибини, 1956, 113).

Значення в інших словниках

1. проквилити — проквили́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проквилити — див. проквиляти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. проквилити — ПРОКВИЛИ́ТИ див. проквиля́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. проквилити — ЯЧА́ТИ (перев. про птахів — жалібно кричати), КВИЛИ́ТИ, СКИ́ГЛИТИ рідше. — Док.: прояча́ти, проквиля́ти, проквили́ти, проски́глити. Гуси ячать над землею (Б. Олійник); Вив вітер осінній, квилили сичі... (І.  Словник синонімів української мови
5. проквилити — Проквили́ти, -квилю́, -квили́ш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. проквилити — Проквилити см. проквиляти.  Словник української мови Грінченка