прокид
ПРО́КИД, у, ч., заст., поет. Дія за знач. проки́нутися, прокида́тися.
День — не день, а тяжкий прокид серед ночі. Життя — домовина темна та німа (Граб., І, 1959, 122);
Вона сьогодні нібито зо сну Прокинулась, та радості немає У прокиді (Рильський, Марина, 1944, 67);
*У порівн. [Дієго:] Величний Схід! Мільйонів рух у сяйві легендарнім, Мов прокид для нового. Крізь туман Газетних байок раптом він у космос Ракету кида і дивує світ То подвигом, то думкою пророка (Мур., Ост. хмарина, 1959, 151).
Словник української мови (СУМ-11)