прокочуватися
ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. чим і без додатка. Переміщатися, пересуватися, котячись.
Забруднені від самих чобіт до вух, стомлені, Дмитро й Шалва по черзі настеляли, знімали й знову мостили на болоті.. дошки, по яких прокочувалися два колеса й човгав ногами товариш (Автом., Щастя.., 1959, 154);
Якась птиця зачорніла, мов горошина прокотилася… (Мирний, І, 1954, 180);
Колесо приємно пахне гарячою гумою та пилом невідомих доріг, по яких воно прокотилось (Гончар, Тронка, 1963, 32).
2. також у сполуч. із сл. хвиля. Рухатися силою течії, вітру і т. ін.
Здавалось, налетів дев’ятий вал і прокотився бурею по морі (Л. Укр., І, 1951, 184);
В горах відгриміли грози, пролилися дощі й прокотилися густі тумани (Чорн., Визвол. земля, 1959, 136);
// перен. Поширюватися в просторі (перев. про звуки).
Глухий гомін раз у раз прокочується по рядах (Л. Укр., II, 1951, 530);
Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (Шиян, Баланда, 1957, 229);
— Андрій Волик! Ведіть! — Волик… Андрій… — прокотилось луною. — Тут… Ось він… (Коцюб., II, 1955, 101);
Зметнулась блискавка, розколола чорну хмару, мов важку крижану брилу, і вслід прокотився страшний удар грому (Цюпа, На крилах.., 1961, 245);
// перен. Ставати відомим широкому колу людей, набувати великого розголосу.
Могутнім громом прокотилися по землі слова «Сну» й «Кавказу» [Т. Г. Шевченка] (Слово про Кобзаря, 1961, 53);
// перен. Поступово охоплювати когось, щось (про відчуття, стан і т. ін.).
Якась дужа і тепла хвиля прокочується по всьому тілі (Стельмах, II, 1962, 172);
Холодний дрож прокотився йому по спині, і мічман відчув його колючки в пальцях (Кучер, Чорноморці, 1956, 326);
// тільки док., перен. Промайнувши, зникнути (про відчуття, почуття або їх зовнішній вияв).
По худорлявому обличчю Яремченка прокотилась тінь здивування, потім тривоги і гніву (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 103);
// перен. Поширюватися десь, серед когось, у різних місцях (про рух, страйки, демонстрації і т. ін.).
Скрізь по Україні знову й знову прокочувались народні заворушення (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 7);
З краю в край республіки, від пролетарських центрів до найглухіших сіл, прокотилася хвиля червоного добровольства. З’їзди, конференції в повному складі відправлялись на фронт (Гончар, II, 1959, 302);
У 1905 році страйковий рух прокотився могутньою хвилею по всій Росії (Ленін, 40, 1974, 301);
Нова могутня революційна хвиля прокотилася в багатьох країнах світу в період другої світової війни і після її закінчення (Ком. Укр., 11, 1966, 52).
3. розм. Рухатися по небосхилу (про небесні світила).
На схід по небу прокотилася зоря-комета (Ле, Україна, 1940, 197);
На сході прокотилася зірка, залишивши за собою світлий слід (Петльов., Хотинці, 1949, 174).
4. Спадати краплями додолу, литися по чому-небудь (про сльози, піт і т. ін.).
По щоках прокотилися гарячі сльози (Ле, Україна, 1940, 307);
Скільки сліз По стовбурі стрункому [берези] прокотилось, Аж поки не зронилася остання Німого скону мовчазна сльоза! (Рильський, III, 1961, 170).
5. розм. Те саме, що проїжджа́ти¹ 1.
Коли машини прокочувалися одна мимо другої, сунули [шофери] Михайлові свої амулети: цяцькових мавпочок і веселих звіряток, маленькі підківки, дитячі черевички (Загреб., Європа. Захід, 1961, 100);
Аероплан.. легко торкнувся коліщатами землі, трохи прокотився по майдані й став (Вас., II, 1959, 244);
Командир дав старт, і машини в стройовому порядку, прокотившись по полю, злітають у повітря (Трубл., Шхуна.., 1940, 117).
6. перев. док., розм. Швидко минути, пройти (про відрізок часу).
І вже тисяча літ проминула, Моя грудь все ще пільги не чула. Ще так само прокотиться друга І безмірний їх ряд промине (Фр., ХІІІ, 1954, 82);
З тії далекої пори.. Багато років прокотилось (Щог., Поезії, 1958, 377);
Чотири роки прокотилися громовицею над світом — як про все це розказати? (Жур., Дорога.., 1948, 4).
7. тільки недок. Пас. до проко́чувати 1, 2.
Словник української мови (СУМ-11)